Мої шляхи професійного зростання

Найвище добро, яке може здійснити людина - це вдосконалити свої можливості, щоб бути здатною служити людству.

М. Філд

Сильним, досвідченим стає педагог, який уміє аналізувати свою працю.

В. Сухомлинський

Усі погоджуються з думкою, що значення педагога в суспільстві є визначальним: він не тільки сприяє розвиткові учня як громадянина, а й фактично будує засади громадянського суспільства в повсякденній праці.

На жаль, в Україні зберігається невідповідність між суспільним значенням педагога та його статусом у суспільстві, що визначається на рівні заробітної платні педагогічних працівників. Недостатнє фінансове забезпечення вчителів  є причиною зниження мотивації вчительської праці. Але ж справжніх педагогів, як людей одержимих своєю професією і  непересічних особистостей, це не зупиняє.

В основі особистості, вважав А. Маслоу, закладена мотиваційна сфера, тобто те, що рухає людиною, що робить її особистістю. Цю сферу утворює ряд взаємозалежних потреб: фізіологічні потреби, потреби в безпеці, повазі та ін.. Але найвище місце займає потреба в самореалізації: людина прагне реалізувати весь свій потенціал здібностей, "щоб бути тим, ким вона може стати".

Отже, найвища потреба у житті людини, і в моєму особисто, - це потреба в самореалізації. Я вважаю, що мені і усім моїм колегам-педагогам пощастило працювати в той час, коли освіта в цілому, і школа зокрема гуманізуються, а професійна діяльність учителя наповнюється дедалі глибшим творчим змістом: нам дана можливість вносити зміни не тільки до окремого уроку, а й навчальної програми загалом; використовувати як традиційні, так і нові форми роботи, розробляти і впроваджувати власні підходи до навчання й виховання учнів.

У вчителя з'явилася реальна можливість виявити себе справжнім творцем навчального процесу, реалізувати свій духовний потенціал. У школі в нових умовах потрібен передусім інтелігентний (знаючий, розуміючий, культурний) вчитель, який володіє необхідним фаховим знанням та вмінням, усвідомлюює шлях до їх набуття.

Тому важливо знайти свій шлях самоосвіти та самореалізації вчителя  як складової професійного зростання в сучасних умовах.

Педагогічний словник так визначає поняття «самоосвіта»: «Самоосвіта - цілеспрямована пізнавальна діяльність, керована самою особистістю; придбання систематичних знань у будь-якій галузі науки, техніки, культури, політичному житті й т.д. В основі самоосвіти лежить цікавість того, хто навчається, в поєднанні з самостійним вивченням матеріалу».

Важливою рисою самоосвіти вчителя є те, що результатом його роботи виступає не лише власне самовдосконалення, а й розвиток учнів. Учитель повинен досягти успіху, щоб його досягли учні. Головне у моїй роботі - не визнання колегами, не успішна кар’єра, а позитивна оцінка мене як людини і учителя учнями. Тому девізом своєї педагогічної діяльості я обрала античний афоризм: «Учень – це не посудина, яку потрібно заповнити, учень – факел, який треба запалити». А запалити може тільки той, хто сам «горить», до кого інші прагнуть самодорівнятися.

А тепер трохи теорії. Самоосвітню діяльність вчителя можна розглядати як сукупність декількох «само-»:

самооцінка - вміння оцінювати свої можливості;
самооблік - вміння брати до уваги наявність своїх якостей;
самовизначення - вміння вибрати своє місце в житті, суспільстві, усвідомлювати свої інтереси;
самоорганізація - вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;
 самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей;
 самокритичність - вміння критично оцінювати перевагу та недоліки власної роботи;
 самоконтроль - здатність контролювати свою діяльність;
 саморозвиток - результат самоосвіти, професійне зростання вчителя.

 У кожного є , звичайно, свій рецепт професійного зростання. Однак хочу запропонувати перевірені мною «інгредієнти»  професіоналізму вчителя:

1. Оволодіння передовим педагогічним досвідом. Унаслідок ознайомлення з діяльністю кращих педагогів та її аналізу вчитель глибше осмислює закономірності навчально-виховного процесу, вчиться педагогічно правильно сприймати кожен учинок дитини, знаходити причини конфліктів і способи їх розв'язання. Я 13 років працюю членом шкільної атестаційної комісії, це дає мені можливість вивчити систему роботи інших учителів, оволодіти новими методами навчання і виховання.

2. Систематичне вивчення філософської та психолого-педагогічної літератури, законодавчих актів держави про освіту, виховання та навчання; зустрічі з новаторами; участь у роботі методичних об'єднань, семінарів. Упродовж 15 років маю щастя спілкуватися і працювати з кращими словесниками району у районній творчій групі вчителів української мови і літератури, працюю в обласній творчій групі.

3. Ознайомлення з педагогічною пресою, радіо, телебаченням, Інтернетом. Вони швидко реагують на всі зміни, що відбуваються у системі педагогічної освіти та навчально-виховному процесі, ознайомлюють із досвідом педагогів-новаторів, науково-педагогічними новинками, матеріалами різноманітних зустрічей, конференцій тощо. Популярними для мене є видання "Освіта", "Шкільний світ", журнали "Рідна школа", "Шлях освіти" та інші.  Маю друковані статті у газеті «Освіта Вінниччини».

4. Ознайомлення із національною та світовою системою виховання, що втілює виховну мудрість українського народу та народів світу, його кращих учених. Беру активну участь у педагогічних читаннях. Улюбленими вітчизняними педагогами вважаю Костянтина Ушинського, Василя Сухомлинського і Софію Русову.

5. Атестація педагогічних працівників, що проходить раз у 5 років, спонукає самовдосконалюватися постійно, оскільки учитель, що атестується, звітує про свою роботу за атестаційний період ( це легко зробити , коли учитель працює над собою безперервно і фіксує свої результати у портфоліо або особистій папці учителя).

Атестація – справа  психологічно виснажлива, проте, на мою думку, вона має три потужні мотиваційні компоненти:

-         підвищення кваліфікації (курсова підготовка);

-         атестаційне експертне оцінювання професійної діяльності;

-         матеріальне та моральне стимулювання (підвищення розряду, відзнака).

За результатами атестації 2012 р. мені було присвоєно вищу категорію та звання «учитель-методист»,  це позитивно стимулює, оскільки наразі я маю бути гідною такого визнання моєї праці.

6. Співпраця із Вінницькою академією неперервної освіти, читання лекцій для вчителів української словесності за авторською програмою «Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) та їх роль в процесі вивчення української мови і літератури» на курсах підвищення кваліфікації, безпосередня участь у всеукраїнських та обласних конференціях і семінарах.

7. Участь у різноманітних педагогічних конкурсах, як-от: «Інноватика у сучасній освіті», «Парк педагогічної майстерності», «Учитель року». Як дипломант Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2012» у номінації «Українська мова і література» я вважаю, що конкурс педагогічної майстерності - це не тільки серйозне творче випробування для вчителів. Його проведення сприяє ефективному розвитку шкільної освіти, втіленню в практику цікавих методів і підходів до викладання. Конкурс допомагає краще зрозуміти й усвідомити значущість професії вчителя. А для мене конкурс став своєрідним пошуком свого шляху, набуття власного "голосу", власного "почерку", допоміг побачити свої сильні і слабкі сторони, а отже сформував потребу особистісного зростання, яке є неодмінною умовою досягнення професіоналізму.

Наостанок трохи  про особисте. Учитель... Моя професія. Ні, швидше – спосіб життя.  Між словом учитель і своєю долею я ставлю знак рівняння. 

Ще, мабуть, із семи років мріяла стати вчителем.  Тоді вперше прийшла до школи і була  „вчителькою” для свого сусіда по парті, якому важко давалося читання й письмо. Пізніше опікувалася трьома «відстаючими» сусідськими хлопцями. До речі, двоє із них нині успішно працюють в освіті. Особливо подобалася в усіх цих спробах „учителювання”  можливість допомогти тому, хто чогось не знає чи не вміє робити.

Тому й був потім педагогічний  університет...  Сьогодення – учителювання в рідній по духу, по бажанню бути сучасною і професійною Загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №3 м. Калинівка. Ідучи на урок, розумію, що це не просто передача інформації від учителя до учня, а  чарівне дійство, у якому  я – помічник у здобутті знань, умінь, навичок. І чим цікавішим вийде  дійство, тим кращим буде результат. Для цього намагаюся наблизити навчальний матеріал до життєвого досвіду своїх учнів, показати їм приклад із власного життя. Привчаю своїх вихованців бути  творчими особистостями, які  вміють довести  до кінця розпочату справу.

Прагнучи бути активною і користуючись гаслом про те, що життя – це рух, націлюю на таку позицію своїх учнів. Працездатність, наполегливість у досягненні поставленої мети – ось ті особистісні риси, які допомагають мені бути успішною і зробити такими тих, кого навчаю і виховую. Будучи реалісткою, розумію, що не до кожного дитячого серця спроможна достукатися.  Але це ніколи не зупиняє, бо завжди є ті, кому ти потрібна, кому потрібен твій досвід.  А заради такого треба жити й творити!!!

Отже, бажаю усім вам, шановні колеги-педагоги,  творці доль людських, постійно горіти на роботі, та не згорати; бути ідеалом для своїх учнів, та не забувати, що ви ще й людина, мати чи батько, син чи донька, подруга чи товариш. Хай Ваша робота додає Вам упевненості і поваги, натхнення і здоров’я.